Блог про юриспруденцію та право

Тільки найцікавіші на найкорисніші матеріали

Скасування податкових повідомлень-рішення щодо негосподарської діяльності

Скасування податкових повідомлень-рішення щодо негосподарської діяльності

Переважна більшість спорів із Державною податковою інспекцією відбуваються через оскарження податкових повідомлень-рішень чи взагалі дій чи бездіяльності ДПІ при проведенні останніми перевірок суб’єктів господарювання щодо проведення операцій, що не є господарською діяльністю.

Обґрунтувань цьому у ДПІ декілька:

  1. ДПІ ототожнює прибуток із доходом, адже за ст. 142 Господарського кодексу України ці терміни вживаються як синонімічні, а тому, якщо суб’єкт господарювання не отримує прибуток у певних операціях, це дає ДПІ визнавати такі операції не господарськими і донараховувати податок на прибуток.
  2. Пункт г) ч. 5 ст. 198 Податкового кодексу України зобов’язує платників ПДВ включати до податкового кредиту (фактично, до витрат) отримані товари чи послуги в операціях, що не є господарською діяльністю.

Розберемось із даними твердженнями детальніше.

ДПІ зазвичай посилається на те, що у визначенні господарської діяльності, згідно статті 142 Господарського кодексу України, термін «дохід» ототожнюється з «прибутком». Отже, на думку ДПІ, Господарський кодекс визначає, що прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності. Таким чином, діяльність товариства є господарською за умови, якщо така діяльність здійснюється регулярно та спрямована на досягнення економічних вигід та соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Таким чином, сума перевищення витрат, які сформували собівартість реалізованої готової продукції, над сумою отриманого доходу від реалізації такої продукції у розумінні Податкового кодексу України, не були використані у господарській діяльності, так як не були спрямовані на отримання доходу (прибутку).

Так, дійсно, Господарський кодекс України використовує поняття «прибуток (доход)», що є  показником фінансових результатів господарської діяльності, якщо можна так виразитись, суто правовий аспект цієї категорії.

Проте, навіть пересічним людям зрозуміла економічна концепція доходу, що відрізняється від прибутку або «чистого доходу», зменшеного на витрати.

Такої позиції дотримується податкове законодавство та законодавсто про бухгалтерський облік (з 2015 року Податковий кодекс України для цілей визначення прибутку задля оподаткування  податком на прибуток відсилає на правила бухгалтерського обліку).

Отже, фактично існує колізія норм податкового права, що розглядають прибуток як категорію саме податкового права і відмінних від них «податкових» норм господарського права.

Теорія права у таких випадках застосовує принцип римського права: Lex specialis derogat generali, що зводиться до того, що при конкуренції норм загального (господарський кодекс) та спеціального (податковий кодекс) нормативно-правового акту, перевага надається нормам спеціального.

Даний принцип теорії підтверджений листом Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 при    розбіжності    між    загальним і спеціальним нормативно-правовим  актом  перевага надається спеціальному,  якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Отже, якщо йдеться саме про податкові відносини, то слід керуватися спеціальним податковим законом. Якщо йдеться про господарські відносини у межах, визначених Господарським кодексом, слід застосовувати Господарський кодекс.

У податкових спорах, очевидно, домінують податкові відносини, тому Податковий кодекс має прерогативу.

У цьому випадку, навіть якщо, наприклад, операція із продажу товару здійснюється за ціною, що через річні економічні чинники виявилась нижчою за собівартість цього товару, це не дає підстав ДПІ визнавати таку операцію негосподарською і, відповідно, донараховувати додатково податок на прибуток.

Щодо пункту г) ч. 5 ст. 198 Податкового кодексу України, то крім вищезазначених підстав, обмеженням у застосуванні цього пункту є те, що ця норма може застосовуватись виключно до платників ПДВ, які можуть формувати податковий кредит і включати до нього певні витрати. При цьому база нарахування ПДВ повинна визначатись відповідно до  ч.1 ст. 189 Податкового кодексу України – виходячи із вартості придбання товарів чи послуг.

Зрозуміло, що витрати підприємства, з яких формується податковий кредит, виникають при купівлі певних товарів, виконанні робіт чи замовленні послуг, а не при реалізації власних товарів робіт чи послуг, адже у цьому випадку підприємство проводитиме господарську діяльність і отримає дохід.

Логіку законодавця у існуванні і застосуванні пункту г) ч. 5 ст. 198 Податкового кодексу України можна побачити лише у тому випадку, коли підприємство закуповує товари роботи чи послуги не для статутної господарської діяльності самого підприємства, а, наприклад, для особистих потреб службових осіб підприємства чи за фіктивними договорами.

 

Юридична фірма “Вербицький і Партнери” має великий досвід у вирішенні податкових спорів із оскарження податкових повідомлень-рішень. У разі виникнення питань чи при необхідності захисту Ваших прав при оскарженні податкових повідомлень-рішень, телефонуйте  (099) 290 32 32, (097) 95 66 388 чи звертайтесь на електронну пошту info@verbytskyi.com.ua

 

Залиште коментар